Середа, 20 Листопада 2019,
СПУ на Черкащині

Фотофакт

Календар
«Листопад» «2019»
ПнВтСрЧтПтСбВс
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930 

Анонс
(00.00.0000, 00:00 - 00:00)


Загружаем курсы валют от minfin.com.ua


Загружаем курсы валют от minfin.com.ua









счетчик посещений

Два роки тому пішов від нас Анатолій Мартинович Пачевський – Герой України, один з провідників ідеї соціальної справедливості на Вінниччині, видатний керівник господарства, очолюваного тепер його синами. Нехай нинішні «реформатори», продовжувачі чорної справи Кучми і КО, добиваючись продажу української землі, порівняють приведені цифри і факти: 1800 га землі, 77 цент/га урожай зернових, 100 тон/га внесення органіки, більше 10 тон молока – річний удій на корову, є елітний сад, свиноферма, пасіка… працює середня школа, дитячий садок, будинок культури, медичний пункт, збудований новий храм… 230 селян зайняті роботою, їхня місячна зарплата вища річної плати за паї в сусідніх, охоплених латифундіями, селах. (Для системи господарювання, застосованої латифундистами, в селі Радинка вистачило б 6 механізаторів. «Так має бути», – прорік на TV-шоу один з паркетних економістів. А Ігор та Валентин Пачевські вважають інакше: «Тоді б ми могли багатіти, а земля знищувалась би хімією,люди тікали б з України. У нас ніхто нікуди не рветься. Можна жити заможно на своїй Батьківщині».)
Анатолій Пачевський готував до видання літопис родини і часу «Витоки…». Читайте передмову до твору Олександра Мороза.




Мені поталанило писати відгуки на твори чи передмови до книжок багатьох авторів, в тому числі видатних (Б.Олійник, М.Шевченко, В.Черепков, Т.Севернюк, Д.Луценко, В.Калиниченко…). Намагався при тому через їхні твори проникнути до внутрішнього світу авторів, до їхніх джерел. Тут же завдання простіше – з Анатолієм Пачевським ми знайомі майже 60 років, перетинаючись долями в різних обставинах. В цій простоті виявилась складність: він постав таким, як є (був), завдяки слідуванню виробленої ним самим системі життя, формуванням і вдосконаенням якої він займався роками напруженої праці. Праці над собою. Багато чого залишилося ніби «за кадром», і тепер, читаючи його щирий життєвий літопис, збагачуєшся новою інформацією, його очима дивишся на речі, котрі визначали і твою долю. Переконуєшся, що поруч з тобою був ф і л о с о ф, аналітик, практик з раціональним мисленням і переконаний добротворець. Була справжня Людина. Людина, яких мало є в кожному суспільстві, потенціал яких не використаний повністю так, як це потрібно було народу і державі.
Анатолій Мартинович – Герой України. Серед відзначених цим званням знаю всього кілька достойних такої нагороди – відзнаки, скомпрометованої можновладцями через їхні кон’юнктурні уподобання. Чим, наприклад, заслужив нагороду недавній чиновник високого рангу, побувши трохи на посаді, не досягнувши ніяких позитивних зрушень в роботі дискредитованої інституції, проте догоджаючи минулому (уже) президенту? Хіба такі «заслуги» йдуть у порівняння з життєвим подвигом автора книги, який більше 50 років свого життя посвятив розвитку господарства, вивів його в число найефективніших не лише в Україні, а, певен, і в Європі, зберіг його для людей в час лиховісних перетрубацій, забезпечуючи земляків роботою, достатком, упевненістю в тому, що в них є майбутнє, що не треба шукати за кордоном спасіння від «блага» реформацій?
Свій твір Анатолій Пачевський писав усе життя. Його спостереження за людьми і подіями в різні роки дозволяють небайдужим читачам в сприйняті автора – об’єктивного свідка – побачити суть державної політики і мотивацію поведінки людей в час революції, колективізації, голоду, війни, відбудови, нинішніх ринкових конвульсій. Принаймні два висновки з роздумів автора для мене незаперечні. По-перше, організовуючи суспільне життя, держава (її влада) повинна керуватись державною ідеологією, аби люди розуміли мету, етапи, засоби різноманітних перетворень, уявляли своє місце в них і можливі наслідки для народу, для країни, для кожного. Тоді вони будуть довіряти державі, стануть співучасниками розвитку, його рушійною силою. По-друге, будь-які переміни зобов’язані враховувати життєвий інтерес людини, в жодному разі не травмувати її душу безглуздими новаціями «керівних інстанцій», не збиткуватися над усталеною системою людських взаємин. Адже більшість державних перетворень, особливо стосовно села, протягом останнього століття робилися по-суті на зло селянину, ламаючи уявлення про цінності, традиції, про значення чесної праці, про місце кожного у житті. Від «земля – селянам» до колективізації, від голоду до дармової праці, від повного адміністрування до концентрації і спеціалізації, від ліквідації «неперспективних» сіл до об’єднаних територіальних громад, від паювання земель до царювання латифундій… Все це – поза волею порядного сільського трудівника, часто на шкоду йому, на догоду неробам, заздрісникам, на втрати для суспільства.
Протистояти подібним обставинам, згуртувати людей, переконати їх в доцільності такого згуртування може лідер, якому вони довіряють, який не відірвався від них, не став «зверхником». Такий він Анатолій Пачевський – нащадок дворянина (в сенсі людина честі, слова, обов’язку), сирота – дитина війни, українець – нащадок польського і російського родів, націоналіст з марксистським світоглядом, принциповий керівник з співчутливим ставленням до інших.
Ретроспективний метод літопису дає змогу на порівнянні фрагментів минулого і сучасного зрозуміти ставлення автора до всього, що відбувалося раніше і відбувається тепер. Проте найбільше він переймається майбутнім. Не випадково вступ автора до твору є самостійною, значущою його частиною. Ніби передбачаючи, що дописати літопис йому не відведено часу, він у вступі торкається багатьох нюансів сучасної України, заповідаючи всім нам важливі висновки. Про те, що нинішнє і майбутні покоління повинні знати чим жили ровесники Анатолія Мартиновича, чий приклад, які традиції були йому дороговказом. Що, не знаючи всього того, не можна правильно спланувати майбутнє. Про те, що не можна довіряти державне (і не лише державне) управління некомпетентним людям, тим, хто «молиться на чужого Бога» – нащадкам біблійного Хама. Про те, що с п р а в ж н є, реальне забезпечується лише п р а ц е ю і в тому врешті одна з найважливіших сторін праведного життя. Про те, зокрема, що не можна землі сільськогосподарського призначення перетворювати в товар.
Анатолій Мартинович формувався як особистість у селі. Так висловлюється він. Ми, його друзі, теперішні читачі його твору, бачимо, що як Людину він зробив себе сам, малюючи власний образ вкарбованими штрихами вражень від спілкування з рідними, земляками, друзями, від персонажів з безлічі перечитаних ним книг, в тому числі з ґрунтовно вивченої ним Біблії. Він прийняв Бога не формально (по-фарисейськи, як багато хто тепер), а в собі – як Любов і Совість.
Читаючи мемуари багатьох авторів або твори з серії ЖЗЛ, мені ніде не зустрічалося таке невідступне слідування прикладу батька. Батька, якого малий хлопчик по суті не знав. Розповідь про нього зворушує, а потреба наслідувати вражає. Очевидно, образ батька був для нього святістю, яка з дитячих уявлень доповнювалась розповідями і поведінкою його матері, бабусі, дідуся… Листи батька з фронту – свідчення достойності вибраного прикладу. Їх варто було б видати окремою брошурою, щоб ті, хто тепер вступає в самостійне життя, бачили і для себе зразок відданості Вітчизні, вірності в коханні, осягнення сенсу людського життя. «У мене, повір, є своє Сонце. І воно, присягаюсь, більше нікому не світитиме. Це – ти!», – пише 26-літній солдат своїй дружині, – «Знай, наша любов найчистіша!» Читайте, нинішні дівчата. Нехай і до вас звертаються так ті, хто вам дорогі. Такі взаємини не можна замінити нічим: ні глянцевими стосунками з мильних серіалів, ні розповідями про неймовірну (чергову) любов розрекламованої в TV кінозірки, ні вдалим заміжжям за порядним (буває й таке) бізнесменом. «Нащо вам все інше, якщо ви не вмієте любити?» – звертається до кожного з читачів Анатолій Пачевський, маючи за взірець стосунки батьків, відтворюючи їх, знаю, у власній сім'ї, згадуючи: «А як було моїй мамі!? Струнка як тополя, гнучка як лоза, красива як пісня – вона так його чекала!... Чекали вдвох з його мамою, моєю бабусею все життя… Їх єднала любов! І я – його син…». Тій єдності не заважала різна віра: бабуся – католичка, мама – з православних старообрядців, внук (син) виховувався атеїстом. Любов єднала їх у одній сім'ї, в одній оселі.
Де ви, сучасні довженки, гончарі, мащенки, іллєнки? Шукайте таку любов для нових творів про почуття, яке підносить Людину до Бога! Таких творів бракує сучасному поколінню.
Анатолій Мартинович вважав доцільним в автобіографічному творі розмістити портрети загиблих земляків. Судячи з інтонації всієї роботи, це абсолютно виправдане рішення. Вдивляймося в образи, в очі тих, хто є на сторінках книги. Вдивляймося без поспіху, уявно стаючи на їх місце, зважаймо на те, які вони …к р а с и в і в своєму бажанні жити! З 317-ти земляків автора майже двісті заплатили своїм життям за життя наше, заплатили за ту землю, яку сьогоднішні владці готові продати. Ми не маємо права забувати їхню жертву! Так наголошує Анатолій Мартинович. Так усвідомлювати має кожен. Це, до речі, один з найважливіших аргументів проти теперішніх спроб переінакшити, сфальшувати нашу складну і трагічну історію.
Так завжди буває, що, втративши близьку тобі людину, жалкуєш, що не знаходив можливості зустрічатися з нею частіше. І хоч наш курс традиції студентського братства зберігає, на мій погляд, краще, ніж інші, відчуття досади і вини не зникає. В ранній студентській юності, близько товаришуючи зі згаданими в книжці Анатолієм Демком (згодом викладачем академії) і Леонідом Середою (засновником і ректором Вінницького аграрного університету), я тримався на певній дистанції від Анатолія Пачевського. Мене, шістнадцятирічного, наймолодшого на той час першокурсника академії, брав острах щодо спілкування з солідною, зовні небалакучою людиною. Це згодом я дізнався, що дитячі біографії у нас подібні: пастушки, колоски, домашні обов’язки, уроки діда, робота на комбайні, збірники конкурсних задач з математики і фізики… В останні десятиліття нас зблизила однакова позиція щодо проблем села, партійного будівництва, системи влади, земельних відносин. Нечасті зустрічі з Анатолієм Мартиновичем були для мене можливістю дізнатись істинну оцінку своїх переконань. Ми були однодумцями. Щасливий з того.
Книга Анатолія Пачевського завершується роздумами про Храм. Він вважає: «Будівництво Храму не повинно припинятися ніколи. Кожне покоління має право вносити в його образ свою частку Краси. Ми, люди мого покоління свій Храм збудували».
Бережімо цей Храм. За нами з Вічності спостерігають ті, справу яких маємо продовжувати. Робити це так, як робив, як жив Анатолій Мартинович Пачевський.

О. Мороз
Голова Верховної Ради України II, V скликань
08.10.2019

Газета

Політичний гумор
Наступающий Новый Год – Год Свиньи. Мы спросили у Олега Ляшко:
- Каким будет 2019 год для депутатов?

Олег Валериевич, сделав неприличное лицо, загадочно хрюкнул и сказал:
- Запомните, в каком блюде вы проснулись на новогоднем корпоративе, так тому и быть!
1. В "Оливье" - значит, год пройдёт спокойно и традиционно.
2. В "Мимозе" - год обещает новые знакомства (скорее всего, после президентских выборов).
3. В "Селёдке под шубой" - год не предвещает ничего хорошего - вы не попадёте в новый парламент.
4. В салате с крабовыми палочками - вас ожидает бурный курортный роман.
5. В "Цезаре с курицей" - изберут депутатом ещё раз.
6. В "Цезаре с креветками" - выиграете много денег.
7. В солёных грибах или огурчиках - вас весь год будут мариновать в НАБУ за ложные сведения в Е-декларации.
8. В горячих закусках - вы крепкий чувак, как всегда наобещаете, наврете и выкрутитесь!
9. Если вы промахнулись и никуда мордой не попали - год будет нетрадиционным и непредсказуемым.

Вітання
26 жовтня 1991 року відбувся Установчий з’їзд Соціалістичної партії України.
Історія, схоже, не має прикладів, щоб за місяць після проголошення намірів про створення партії відбувся її Установчий з’їзд. Партії справжньої, ідеологічної, в яку об’єднались прихильники соціальної справедливості, на хвилі протесту проти сваволі тодішньої влади, розуміючи і причину руйнування КПРС – внаслідок відірваності від реального життя її керівництва, засилля демагогії і формалізму, бюрократизації її вищих структур. Підготовчу та організаційну роботу до з їзду забезпечила група ініціаторів: Віль Миколайович Ромащенко, Адам Іванович Мартинюк, Володимир Васильович Кизима, інші небайдужі люди. Цілодобово тримався телефонний зв'язок з обласними і районними оргкомітетами. Переповнений зал колишнього будинку політосвіти на вулиці Володимирській підтвердив ефективність проведеної роботи, а склад делегатів засвідчив прагнення великої частки народу добиватися тих засад суспільного життя, які оформлені були згодом у вигляді Програми СПУ. Історія партії зберігає всі її успіхи і невдачі. Їх треба пам’ятати, маючи на увазі, що ніяка інша ідеологія, крім соціалістичної, ніяка інша партія не врятує Україну від катастрофи, до якої її вели владні керманичі впродовж більше чверті століття. Сьогодні партія переживає складний період відновлення після скоординованих ударів по ній з боку реакційної влади та внутрішніх політичних пристосуванців. Внаслідок дій розкольників – різноманітних «оновлювачів» партії – ми поки-що втратили можливість фактично очолити всю державну політику, зробивши Україну впливовим суб’єктом світового співжиття, а народ – заможним і авторитетним творцем власної історії. Одначе позитивна перспектива України все-одно можлива лише при реалізації наших програмних цілей. Найгострішими і найважливішими серед них нині є припинення нав’язаної війни і збереження землі у власності народу і держави, недопущення перетворення її у товар. Довкола цих проблем ми розгортаємо організаційну та ідеологічно-пропагандистську роботу, виходячи з простої альтернативи: якщо не ми, то хто? Якщо не по-нашому, то буде втрачена Україна! Виходячи з такої реальності та вітаючи усіх вас з датою першого з’їзду, прошу членів партії, її районних та обласних активістів активно включитися в розповсюдження нашої ідеології, в підбір у партію поповнення – представників нового покоління, рівень і суть життя якого повністю залежить від діяльності нашої партії.

О. Мороз,
голова партії

Супутник чесного життя © 2008. Всi права захищено. Сайт розроблено в Finesse