Середа, 20 Листопада 2019,
СПУ на Черкащині

Фотофакт

Календар
«Листопад» «2019»
ПнВтСрЧтПтСбВс
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930 

Анонс
(00.00.0000, 00:00 - 00:00)


Загружаем курсы валют от minfin.com.ua


Загружаем курсы валют от minfin.com.ua









счетчик посещений

(31.10.2019)
У нав'язаній нині дискусії про землю не чути нічого про майбутнє – п’ять, десять, п’ятдесят… років. Вже через 2-3 покоління стануть дійсністю виклики, які турбують сьогодні хіба-що вчених, а у політиків викликають обивательську «стурбованість» замість відчуття обов’язку протидіяти наслідкам непродуманого, егоїстичного розвитку цивілізації.
Все гостріше визрівають дві глобальні проблеми. Одна невідкладна – голод. Друга – глобальне потепління, що розвивається невідворотно, а людство лише спостерігає за тим, не вдаючись до необхідних запобіжних заходів, при бездіяльності властей, що обслуговують зажерливі інтереси капіталу. Років 20 тому на форумі Соцінтерну в Мілані я звертався до його очільників: чого варте обговорення проблеми потепління без планування конкретних заходів протидії, без ухвалення імперативних (обов’язкових до виконання) рішень? Протидії зобов’язані забезпечити владні структури, а в більшості з них вирішальний або відчутний вплив мають представники партій лівоцентристської орієнтації. Виходить, що практично всі (або майже всі) партії, від яких залежить склад парламентів, обрання президентів, місцевих ланок влади, по-суті, обслуговують крупний капітал. Його ж основний інтерес – прибуток. Це давно довів К.Маркс. Він, щоправда, не уявляв, що цивілізація буде розвиватись так, як нині, що влада у більшості країн прислужуватиметься саме капіталу і тільки капіталу. Що об’єктивно реакційна суть капіталу – гальма цивілізаційного розвитку – спиратиметься на зовні демократичні засади суспільного життя.
Особливо це проявляється в країнах п е р и ф е р і й н о г о капіталізму. Україна – яскравий приклад у цьому сенсі. Молодий, народжений на обмані народу (хоч і готового обманюватись) капітал, надзвичайно зажерливий. Його прагнення до самозбагачення не відчуває ніяких стримувань від суспільства так, як це спостерігалось в країнах капіталістичного Ц е н т р у. В країнах, де капіталізм розвивався еволюційно, будучи змушеним враховувати і власну соціальну функцію. В Україні все відбувається простіше, прагматичніше, цинічно. Хоч і закономірно.
Характерним для такої закономірності є функціонування капіталу в агропромисловому секторі економіки. Пропустимо етапи зусиль продажних владців, умовно: Кучми і КО (вони фактично однакові за своїми діями і намірами). Розглянемо ситуацію такою, як вона є сьогодні. Найбільший капітал зосередився нині в агрохолдингах. Їх масштаби вражаючі, не йдуть в порівняння з аналогами за рубежем. Жадоба швидкого збагачення, зростання прибутку веде до екстенсивного розвитку цілої галузі. Наслідки того очевидні: зосередження виробництва в рільництві, засилля монокультур, знищення тваринництва і інших секторів галузі (овочівництво, хмелярство, льонарство, виноградарство і садівництво, буряківництво…), використання геномодифікованих культур, бездумна хімізація землеробства, отруєння середовища проживання людей, усієї природи.
Чи розуміють новітні українські багатії – нувориші – наслідки такого бізнесу? Безперечно, розуміють. Тим паче, всі вони, як правило, одержували освіту (старші віком – безплатно) у ВУЗах, де науково доведені потреби сівозмін, залежності показників родючості (наявності гумусу в ґрунті) від вирощування відповідних культур, послідовність ротації посівів тощо. Розуміють потребу збереження тваринництва, без якого родючість ґрунтів зникає (уже більше 20-ти років потрібно для відновлення родючості чорноземів, яка була на початку 90-х, зрозуміло, при внесенні – і тільки! – органіки). Крім того, вони ж, напевне, патріоти, підтримуючи проходження своїх представників до ланок влади, притискаючи руку до серця (на виду у людей) під час виконання гімну.
Отож, ці люди можуть господарювати грамотно, вести виробництво в комплексі, як вимагає багатолітній досвід, одержуючи при тому достойний прибуток. Йдеться про м а с у прибутку, бо додану вартість від виробленого товару забезпечують зайняті на виробництві люди, з ними треба ділитися виручкою, нести внутрівиробничі витрати. Потрібно брати відповідальність за умови для багатьох найнятих людей, отже за вирішення їхніх соціальних клопотів, не забувати про населені пункти, їх збереження і розвиток…
Чи буде в такому випадку бізнесмен займатися перерахованими (і не лише) справами? Адже, якщо у нього, скажімо, 500 тис. га землі, то це означає, що він відповідає за життя величезної частини країни чи регіону. Ні, звичайно не буде. Але це не основна причина. Основна – норма прибутку. Пригадаймо ще раз твердження К.Маркса про роль норми прибутку в поведінці капіталіста: якщо вона перевищує 300%, то немає такого злочину, на який капіталіст не пішов би задля одержання і т.д. Комплексне ведення агровиробництва згаданої норми не здатне забезпечити ніде у світі і тому там поширена практика дотацій. В теперішній України нувориші знайшли вихід – «скинути» всі зайві затрати, зосередитися винятково на рослинництві, а в ньому – на вирощуванні культур, що потребують відносно невеликих трудо – і – енергозатрат та користуються попитом за рубежем. Йдеться про зернові, пригодні для виготовлення олії та виробництва біопалива. Експортна складова загального інтересу тут має специфічне значення, що межує з криміналом. Технологічний процес виробництва спрощується радикально: зорати, посіяти, внести хімічні матеріали, зібрати і продати. Продати… собі, організованій капіталістом компанії за кордоном. Потім ще раз продати зарубіжному партнеру, по світовій ціні, ховаючи виручку в офшорах, не сплачуючи податок в Україні. В такому разі норма прибутку (наша влада та наукові установи і не збиралася визначати її величину) задовольнятиме апетити капіталіста, а збут продукції гарантований, не зважаючи на квотування, яке захищає зарубіжних конкурентів. Обійти відповідні застереження дозволяє набутий досвід, а об’єктивності тому сприяють: у світі голодує кожна сьома людина.
Що є результатами такої «економіки»? Назвемо частину з них:
‣ капіталіст одержує швидкі надприбутки, використовуючи українські землі, уникаючи необхідності розраховуватись за це повною мірою;
‣ країна невідворотно і послідовно набуває статусу сировинного придатку розвинених країн, власне, статусу колонії. Така перспектива країн периферійного капіталізму;
‣ ліквідовується споживач продукції вітчизняного машинобудування, оскільки згадана «економіка» із запасом забезпечує використання новітньої зарубіжної техніки, а державна влада (підпорядкована нуворишам) «не бачить» потреби захищати власного виробника;
‣ знищується село як продуктивне середовище, колиска нації, її мови, культури, традицій і т.д.;
‣ безробіття стало безпрецедентним для світової практики явищем, головною причиною злиднів для людей, порожнього державного і місцевих бюджетів;
‣ трудова міграція не знає подібних аналогів у світі;
‣ внутрішній ринок повністю відкритий для імпорту продуктів харчування, виникає об’єктивна потреба в його зростанні, що, зокрема, підриває стійкість фінансово-банківської системи, не дає змоги протидіяти зростанню споживчих цін;
‣ звужуються можливості, руйнується практика контролю якості продуктів споживання через варварську хімізацію землеробства, використання ГМО-продукції, замінників молока, різних імітаторів якості м’ясної продукції. В результаті підривається генофонд українського народу;
‣ хімією знищується середовище проживання людей, найперше виникає дефіцит питної води;
‣ рекет («віджими» бізнесу дрібних і середніх товаровиробників) стає функцією місцевих органів влади. Держава в особі адміністрацій, прокуратури, судів, реєстраторів, нотаріусів і т.д. під впливом латифундистів стає інструментом злочинства. Це спотворення принципів державності, повна дискредитація держави в очах її громадян;
‣ стають не витребуваними випускники навчальних закладів сільськогосподарського профілю та спеціалістів харчової промисловості;
‣ до нульового рівня падає престиж робочих професій: механізатора, водія, зварника, тваринника і т.д.
Перелік наслідків можна продовжувати. Це б краще зробили згадані «герої» реформ, адже вони ще на початку 90-х попереджалися про результати їхніх авантюр. Нинішні їхні послідовники наполягають на перетворенні землі в товар. Такий статус землі лише закріпить всі негативні наслідки реалізованого уже злочину перед Україною і українцями, відсторонить їх і державу від боротьби з світовою проблемою голоду. Це означатиме, що країна назавжди втратить перспективу стати суб’єктом світової політики, взагалі зберегтися країною.



Виконавці волі світового капіталу, котрі впродовж чверті століття є українською владою, використовують для доведення необхідності ринку землі примітивні аргументи, сподіваючись на бездумну підтримку обивателів. Найуживаніші з таких аргументів:
‣ якщо є власник паю, то він має право його продати;
‣ Україна входить в число (називається п’ять – шість) країн, де земля не продається і це, мовляв, є причиною занепаду економіки.
З приводу першого «аргументу». Вихід простий: людина хоче продати свій пай? Нехай продає. Але покупцем може бути лише українська держава. Після купівлі права на пай (через Державний Земельний банк) земля передається під управління місцевій громаді для передачі її користувачам на умовах оренди. Право оренди стає предметом застави. Балачки про те, що це неможливо, ніде так не робиться… – нісенітни-ці. Робиться. Навіть наші крупні латифундисти користуються зарубіжними кредитами, заставляючи своє орендне право. Узаконити таку фун-кцію права оренди не складно, потрібно лише звільнитися від нав’язаної зовні схеми, котра передбачає відібрати конституційне (!) право дер-жави і громадян на землю та інші багатства.
В такому разі, як бачимо, суттєво зростає роль громади. Вона стає реальним власником частини національного багатства, розпоряджається його використанням. Це право не повинно і далі залишатись віртуальним. У кожної громади має бути свій банківський рахунок, куди зарахо-вуються частина податку на землю, рентна плата, інші надходження. Тоді зникає дискусія про розмір (чисельність) громади. Вона розпоряджа-ється часткою того багатства – в даному випадку землі, яке було у громади споконвічно. При потребі громади можуть об’єднуватись, але це не «порошенківське» безправне і голе у фінансовому відношенні ОТГ, а об’єднання власників для вирішення спільних завдань (дорога, школа, кооператив, комунальне підприємство, об’єкт переробки…).
Без власності у громади не може бути реальним народовладдя. В громадах – власниках кожен має вирішальний голос, кожен змушений від-повідально ставитись до всіх справ громади, а оскільки в основі можливостей громади стає реальне виробництво, то господарюючі суб’єкти виробництва, найперше фермери відіграють у громадах провідну роль. Вони захищені громадою, в тому числі від спроб латифундистів зруйну-вати чи «віджати» господарства. На фермерів, на виробничі товариства, кооперативи опиратиметься в своєму розвитку громада, тим паче при реалізації законів, що зобов’язуватимуть нинішніх латифундистів займатися відновленням родючості землі, отже створенням менших за пло-щею господарств (у кожній громаді), господарств насправді агропромислового комплексу. Це спосіб порятунку і розвитку села нового типу, з меншою, можливо, чисельністю населення, але з людьми – господарями, що мають роботу, достаток, захист і підтримку держави. Це будуть громадяни, яким не треба десь шукати кращого життя.
Щодо другого аргументу, то він просто брехливий. Найдинамічніша у світі сьогодні економіка Китаю. Там земля не продається. Як і в Япо-нії, Ізраїлі та ще багатьох країнах. Викуповують землю у приватників (та згодом передають її в оренду) такі, «малопомітні» для наших владних маріонеток, держави, як США, Канада, Британія. Це світова тенденція. Йти супроти неї задля забаганок капіталу і відомих шахраїв серед чиновництва – верх примітивізму і недалекоглядності. Хто не вірить приведеним тут аргументам, нехай прислухається до думки Рамсея Клар-ка – екс-міністра юстиції США. 21 травня 1996 року, виступаючи в Москві на конференції «Проблеми сучасних земельних відносин в Росії», він спочатку сказав: «Люди Росії! Не продавайте свою землю! Це єдине, що у вас залишилось для державної незалежності». А в Україні хіба інакше?
Давайте відверто визначимось щодо землі, врахувавши обов’язково думку народу. Референдум для цього вкрай необхідний. Не можна пи-тання такої ваги – питання існування держави – вирішувати купкою (припустимо: наймудріших) людей. Референдум, до речі, звільнить владу від зовнішнього «викручування рук». Народ тим самим захистить свою владу.
Можна привести десятки прикладів ефективного використання землі в Україні тепер. Влада зобов’язана використавши досвід авторів цих прикладів, створити власну державну політику підтримки і розвитку земельних відносин на користь українського народу, нашої країни. До-сить «заглядати в зуби» ідеологам ринку української землі! У них інший інтерес, його можна детально пояснити, зробити це згодом, перед тим забезпечивши тверде «Ні!» перетворенню землі сільгосппризначення в товар. Земля – п е р е д о в а на фронті боротьби за незалежність укра-їнської держави.
Використовую зовні пафосні слова ще й тому, що згадана на початку матеріалу цивілізаційна проблема – проблема глобального потепління має доволі прагматичне значення для нас, українців. Аналітики стверджують, що потепління наростає скоріше, ніж це передбачалося ще недавно. Одна з головних причин – вплив розвитку цивілізації (як він складається) на зміну клімату. Прогнози науковців не додають оптиміз-му. Виглядають вони направду апокаліптичними. Наслідки можуть проявити себе не колись у віддаленому часі, а (вдумайтесь!) через нинішніх 2-3 покоління, коли рівень Світового Океану підніметься на 5-6 метрів і кілька століть потрібно буде для, так думаю, відновлення теплового балансу, співвідношення суші та океану.
Не буду заглиблюватись у катастрофічні сюжети. Однак хотілося б звернутися до себе, до кожного:
- Творець передбачив для України роль своєрідного Ноєвого ковчегу. Наша земля належить не лише нам, а й нашим нащадкам. Вони мати-муть місце на ній? Українська держава забезпечить їм їхнє право?!
Пошукаймо спільно відповідь на це питання.
Олександр Мороз
Газета

Політичний гумор
Наступающий Новый Год – Год Свиньи. Мы спросили у Олега Ляшко:
- Каким будет 2019 год для депутатов?

Олег Валериевич, сделав неприличное лицо, загадочно хрюкнул и сказал:
- Запомните, в каком блюде вы проснулись на новогоднем корпоративе, так тому и быть!
1. В "Оливье" - значит, год пройдёт спокойно и традиционно.
2. В "Мимозе" - год обещает новые знакомства (скорее всего, после президентских выборов).
3. В "Селёдке под шубой" - год не предвещает ничего хорошего - вы не попадёте в новый парламент.
4. В салате с крабовыми палочками - вас ожидает бурный курортный роман.
5. В "Цезаре с курицей" - изберут депутатом ещё раз.
6. В "Цезаре с креветками" - выиграете много денег.
7. В солёных грибах или огурчиках - вас весь год будут мариновать в НАБУ за ложные сведения в Е-декларации.
8. В горячих закусках - вы крепкий чувак, как всегда наобещаете, наврете и выкрутитесь!
9. Если вы промахнулись и никуда мордой не попали - год будет нетрадиционным и непредсказуемым.

Вітання
26 жовтня 1991 року відбувся Установчий з’їзд Соціалістичної партії України.
Історія, схоже, не має прикладів, щоб за місяць після проголошення намірів про створення партії відбувся її Установчий з’їзд. Партії справжньої, ідеологічної, в яку об’єднались прихильники соціальної справедливості, на хвилі протесту проти сваволі тодішньої влади, розуміючи і причину руйнування КПРС – внаслідок відірваності від реального життя її керівництва, засилля демагогії і формалізму, бюрократизації її вищих структур. Підготовчу та організаційну роботу до з їзду забезпечила група ініціаторів: Віль Миколайович Ромащенко, Адам Іванович Мартинюк, Володимир Васильович Кизима, інші небайдужі люди. Цілодобово тримався телефонний зв'язок з обласними і районними оргкомітетами. Переповнений зал колишнього будинку політосвіти на вулиці Володимирській підтвердив ефективність проведеної роботи, а склад делегатів засвідчив прагнення великої частки народу добиватися тих засад суспільного життя, які оформлені були згодом у вигляді Програми СПУ. Історія партії зберігає всі її успіхи і невдачі. Їх треба пам’ятати, маючи на увазі, що ніяка інша ідеологія, крім соціалістичної, ніяка інша партія не врятує Україну від катастрофи, до якої її вели владні керманичі впродовж більше чверті століття. Сьогодні партія переживає складний період відновлення після скоординованих ударів по ній з боку реакційної влади та внутрішніх політичних пристосуванців. Внаслідок дій розкольників – різноманітних «оновлювачів» партії – ми поки-що втратили можливість фактично очолити всю державну політику, зробивши Україну впливовим суб’єктом світового співжиття, а народ – заможним і авторитетним творцем власної історії. Одначе позитивна перспектива України все-одно можлива лише при реалізації наших програмних цілей. Найгострішими і найважливішими серед них нині є припинення нав’язаної війни і збереження землі у власності народу і держави, недопущення перетворення її у товар. Довкола цих проблем ми розгортаємо організаційну та ідеологічно-пропагандистську роботу, виходячи з простої альтернативи: якщо не ми, то хто? Якщо не по-нашому, то буде втрачена Україна! Виходячи з такої реальності та вітаючи усіх вас з датою першого з’їзду, прошу членів партії, її районних та обласних активістів активно включитися в розповсюдження нашої ідеології, в підбір у партію поповнення – представників нового покоління, рівень і суть життя якого повністю залежить від діяльності нашої партії.

О. Мороз,
голова партії

Супутник чесного життя © 2008. Всi права захищено. Сайт розроблено в Finesse