Четвер, 26 Листопада 2020,
СПУ на Черкащині

Фотофакт

Календар
«Листопад» «2020»
ПнВтСрЧтПтСбВс
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Анонс
(00.00.0000, 00:00 - 00:00)


Загружаем курсы валют от minfin.com.ua


Загружаем курсы валют от minfin.com.ua









счетчик посещений

(13.12.2016)
Тим, кому не байдужа соціалістична ідея


Цим матеріалом розпочинаємо публікацію відповідей Олександра Мороза та Василя Цушка на питання щодо сьогодення нашої держави та напрямків її розвитку.



В Україні усі роки незалежності відчувався помітний вплив лівоцентристської партії – Соціалістичної партії України. Через її опозиційність до всіх владних режимів вона постійно піддавалась утискам від влади, але незмінність її позиції щодо соціальної справедливості, практична діяльність, спрямована на захист прав і свобод трудящої людини, найперше людей найманої праці, дозволяла партії успішно функціонувати, від-стоювати свої програмні цілі. Ухвалення Конституції, змін до неї (2004 року), практично все соціальне і зе-мельне законодавство – наслідок ініціатив або впливу фракції соціалістів у парламенті.


Рівень підтримки партії у виборчих процесах був недостатнім, бо вся пропагандистська ма-шина держави, контрольована владою і олігархами (це одне і те ж), спрямовувалась проти со-ціалістів та її представників. Результати виборів також «підправлялися» на догоду владі при різних кампаніях, при різному персональному складі вищих її ланок. Тому партія змушена була шукати компроміси з різними політичними силами, щоб з’являлася змога протидіяти диктатурі (акції «Україна без Кучми» і «Майдан-2004»), змінювати деякі норми Основного закону, захи-щати права ветеранів, чорнобильців і дітей війни, відстоювати престиж учительської праці, дбати про соціальний стан сільської поселенської мережі, про збереження землі від продажу, про права громад.
Партії стало складніше діяти після того, як у політику прийшли гроші і великі гроші. (Свого ча-су один з керівників правої партії на виборах сказав: «Наша партія така ж, як і Соціалістична, тільки в них грошей немає, а в нас є».) Складніше стало вибір робити і громадянам, оскільки майже всі політичні організації стали користуватися гаслами соціалістів, «дбаючи» до виборів про людей, забуваючи про них відразу після приходу до влади. («Бандитам – тюрми», «Збуду-ємо Європу в Україні», «Права і владу місцевим громадам!», «Торгувати хлібом, а не землею», «Учителям і лікарям – статус державних службовців», «Ні – новому Трудовому кодексу!» і т.д. Все це гасла соціалістів, що згодом стали повторюватися усіма, в тому числі тими, хто послідо-вно діяв у протилежному напрямку.)
Керівництво партії інколи припускалось помилок, в тому числі дозволяючи окремим своїм представникам входити у владу (а та залишалась чужою народу), створювати вимушені ситуа-тивні коаліції в парламенті, особливо у 2006 році. Одночасно влада почала безпосередньо втручатись у кадрову політику партії, вдаючись до підкупу грошима, посадами, бізнесовими принадами. Паралельно створювались партії-клони, в назвах яких обов’язково присутні були слова «соціалістична», «справедливість», «лівий»… Масштабно використовувалось шельму-вання, компрометація, відверта брехня, підкуп. В таких кампаніях провідну скрипку грали пре-зиденти, замовно діяли певні телеканали, інші засоби масової інформації. Вкупі з підтасовкою результатів виборів це допомогло витіснити представників партії з парламенту. В керівництві партії розпочалося «хитання», за якими стояли влада, гроші, приватні інтереси бізнесменів. Відбулися кадрові, статутні (на замовлення) зміни, наверх пролізла звичайна особиста кон’юнктура. Партія стала пасивна, втратила вплив у суспільстві.
Захистити ідею справедливості, не беручи участі у розборках верхівки СПУ, спробував В.Цушко, створивши партію «Соціалісти», але й там почав проявлятися вплив бізнесу і звичних до влади (до правил попередньої влади) людей. Лідер, а з ним більшість тих, хто за переко-нанням об’єднувались в організацію, вийшли з партії.
Влада затіяла процедуру знищення СПУ через суд, виставивши через міністерство юстиції сміхотворну претензію – використання символіки, що не відповідає вказівкам дивного закону про «декомунізацію». Треба мати сильну уяву, щоб знайти «невідповідність», але й ця симво-ліка вже десять років замінена іншою, ближчою до емблеми Соцінтерну. Довести це суду і позивачу нинішньому керівництву не вдається, бо і його статус оспорюється з формальних причин, на які посилаються інші, теж із бізнесом, претенденти на керівництво. Аби розірвати підстави для бюрократичної тяганини, керівному активу запропонувалося: давайте проведемо з’їзд, пунктуально дотримавшись норм Статуту, відсічемо усі претензії Мінюсту, об’єднаємо усіх соціалістів. Ні, тяганина продовжується.
Не вдаємося в юридичні нюанси. Можливо відповідачі (по суду) доведуть свою правоту. Було б добре. Не будемо їм на заваді. Але минає час, прискорено ускладнюється політична ситуа-ція, виникають серйозні загрози для суспільства і навіть державності. Ми не маємо права сто-яти осторонь, знаючи що і як слід робити для порятунку держави і для зміни соціально-економічного стану в країні. Тому і створюється наша партія «За правду і справедливість». Вона повністю враховує потреби людей, стурбованих реальним життям, тих, хто розуміє, що є в ос-нові благополуччя в Європі, що може бути такою основою у нас. Підкреслимо: основою, ство-реною самими українськими громадянами!
Нам, ініціаторам створення партії, можуть зробити закид, мовляв скільки уже є просоціаліс-тичних партій, платформ, союзів… Так, є. Їх перелік можна уточнити в адміністрації президента. В тому переліку нас немає і не буде. Ми – в свідомості більшості громадян, які хочуть іншого, справедливого життя.
Врешті, партія – не програма, статут, комітети, керівництво… Партія – це люди, об’єднанні прагненням до перемін. На таких розраховуємо, орієнтуючись на різні покоління, в тому числі, і найперше, на молодь.
Час не жде. Ситуація тривожна. Треба діяти.

ЧОМУ ВИБРАНА ТАКА НАЗВА ПАРТІЇ: «ЗА ПРАВДУ І СПРАВЕДЛИ-ВІСТЬ»?


Кроки, які ми пропонуємо здійснити, єдина, на наш погляд, правдива умова для того, щоб зберегти країну і забезпечити для людей соціальну справедливість. Це шлях, який на кожному часовому етапі наближає той стан суспільних відносин, якого прагнуть люди: миру, свободи, справедливості, захищеності своїх прав, упевненості у завтрашньому дні.
Гідне життя людини – мета кожного. Ознаки і цінності такого життя щоразу змінюватимуться в кращий бік і тому вибраний шлях безкінечний, як, власне, безкінечне все у природі. Важли-во, однак, не помилитися в напрямку.
Ми віримо, переконані, що вибраний нами шлях правильний, це підтверджується і світовою практикою, всією історією боротьби людей за свої права.

ЧИ ЙДЕ ТЕПЕР УКРАЇНА ПО ТАКОМУ ШЛЯХУ?


Ні, вона рухається в протилежному напрямку. Це результат політики влади впродовж років незалежності. Люди не можуть знайти жодного прикладу позитивних перемін. Змінюються режими, їх персональний склад, але незмінною залишається їх суть – влада як інструмент зба-гачення окремих, як спосіб переділу бізнесу, зведення рахунків між кланами, засіб пригноб-лення народу, його визискування.
Влада народу чужа, йому непідзвітна і непідконтрольна. Люди повсюдно не можуть задово-льнити свої законні потреби через бюрократію, зневагу, хабарництво чиновників.
Сфери суспільних відносин, які найбільше впливають на стан людини (вона почуває себе людиною, чи ні?), деградують, розвалюються, зникає якість взаємин, до яких люди звикли: в освіті, науці, культурі, соціальній сфері, охороні здоров’я. Медицина, зокрема, свідомо знищу-ється, стає недоступною більшості громадян.

АЛЕ Ж ВЛАДА ВЕСЬ ЧАС ТВЕРДИТЬ ПРО ЕФЕКТИВНІСТЬ СВОЇХ РЕФОРМ…


Це імітація реформ. Справжні позитивні реформи ті, внаслідок яких людина знає: у неї є мо-жливість влаштуватися на роботу з нормальною оплатою своєї праці. Коли вона не боїться пе-нсійного віку, безпомічності і беззахисності в старості. Коли на неї не справляють жах ціни в магазині, на базарі, в аптеці, на заправці… Коли тарифи на газ, електрику, воду… не знищують сімейний бюджет.
Це можливо тоді, коли жива економіка країни. А це – перше завдання влади. І в цьому на-прямку нею нічого не робиться. Вона навіть не знає, де, як і в якій кількості люди знаходять собі раду. У нас більше 12 мільйонів пенсіонерів, близько 10 – дітей і тих, хто вчиться, більше 2-х мільйонів «бюджетників» (учителі, лікарі, військові, управлінці…). Проте лише 3 мільйони людей зайняті в реальній економіці. Вони не в змозі формувати бюджет держави і місцеві бюджети. Тому уряд сидить з протягнутою рукою під дверима МВФ, набираючи на всіх грома-дян нові борги, намагаючись покривати дефіцит бюджету за рахунок людей, оподатковуючи все, аж до сільських нужників (чого не було навіть в роки післявоєнної руїни), обкладаючи пе-нсіонерів, розганяючи ціни, знижуючи вартість гривні (гроші обезцінюються, бо вони «порож-ні», проти них немає товарного еквіваленту – продукції виробництва, а все, що слід виробляти в країні, імпортується, купується за долар, котрий диктує загалом і світову економічну політику).
Оце і є суть «реформ». Щоб прикрити свою бездіяльність, щодня (особливо в останній час) на екрані TV з’являються нові сюжети про боротьбу з корупцією. Затримують посадовців, назива-ють ймовірні строки ув’язнення, вносяться застави, підозрювані втікають… Видовище є. Що-правда, немає жодного прикладу, щоб злочинець «сів». Тим часом ліс вирізують, пісок і все інше крадуть, бурштин добувають і збувають, контрабанда процвітає, наркотики рухаються за сталими схемами, забудова ведеться де завгодно, банки функціонують під шалені проценти, роблячи банківську сферу ворогом будь-якого виробництва, при «потребі» вони «реінвесту-ються», банкротують, знищуючи підприємництво, збагачуючи окремих… Все це неможливе без «кришування» влади. Корупція – її інструмент управління, тому боротьба з нею – «нанай-ська» боротьба. Саму себе влада не подолає.
А щоб прикрити свою безпомічність, влада з будь-якого привиду ганьбить попередній – до незалежності – лад, вишукуючи там давно відомі і видумані гріхи. Суверенна ж Україна існує вже чверть століття. То може час настав придивлятися до себе, оцінювати здобуте, називати авторів «звитяг»?

(Продовження буде)


__
Газета

Політичний гумор
Наступающий Новый Год – Год Свиньи. Мы спросили у Олега Ляшко:
- Каким будет 2019 год для депутатов?

Олег Валериевич, сделав неприличное лицо, загадочно хрюкнул и сказал:
- Запомните, в каком блюде вы проснулись на новогоднем корпоративе, так тому и быть!
1. В "Оливье" - значит, год пройдёт спокойно и традиционно.
2. В "Мимозе" - год обещает новые знакомства (скорее всего, после президентских выборов).
3. В "Селёдке под шубой" - год не предвещает ничего хорошего - вы не попадёте в новый парламент.
4. В салате с крабовыми палочками - вас ожидает бурный курортный роман.
5. В "Цезаре с курицей" - изберут депутатом ещё раз.
6. В "Цезаре с креветками" - выиграете много денег.
7. В солёных грибах или огурчиках - вас весь год будут мариновать в НАБУ за ложные сведения в Е-декларации.
8. В горячих закусках - вы крепкий чувак, как всегда наобещаете, наврете и выкрутитесь!
9. Если вы промахнулись и никуда мордой не попали - год будет нетрадиционным и непредсказуемым.

Вітання
Прийміть сердечні вітання
з Новим, 2020 роком та Різдвом Христовим!
Новий рік – це свято, яке було і залишиться символом сподівань і добра. І хоча нелегкі часи переживає наша держава – українці вистоять, піднімуть голови та встануть з колін. Врешті-решт зрозуміють, що треба робити, щоб здолати всі негаразди та побудувати розвинену демократичну соціальну державу. І тоді збудуться слова Тараса Шевченка: «І на оновленій землі врага не буде супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люди на землі!» Дорогі друзі! Нехай прекрасні зимові свята принесуть мир, спокій і злагоду, впевненість у майбутньому. Міцного Вам здоров’я, успіхів, родинного щастя, достатку і благополуччя! Хай 2020 рік принесе всім нам віру, що добро переможе!

Політвиконком Соціалістичної партії Олександра Мороза

Супутник чесного життя © 2008. Всi права захищено. Сайт розроблено в Finesse