Середа, 20 Лютого 2019,
СПУ на Черкащині

Фотофакт

Календар
«Лютый» «2019»
ПнВтСрЧтПтСбВс
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728   

Анонс
(00.00.0000, 00:00 - 00:00)


Загружаем курсы валют от minfin.com.ua


Загружаем курсы валют от minfin.com.ua









счетчик посещений

(24.09.2008)
22 вересня ветерани партизанського та підпільного руху, не зважаючи на зливу, зібралися в Черкасах, в кафе „Доміно”, аби відсвяткувати День партизанської слави – своє найвагоміше свято. Адже партизанський рух в роки Великої Вітчизняної війни – це невід’ємна складова боротьби з окупантами, які уявили себе повноправними господарями на нашій, споконвіку рідній землі. В місті колишніх партизанів залишилося всього 32, з яких лише 18 колишніх бійців змогли прибути на зустріч – решта вже за станом здоров’я не має такої змоги.

В ході зустрічі з 67-ю річницею початку партизанського руху ветеранів привітав перший заступник міського голови Микола Шкарабура, директор КП „Дирекція парків”, соціаліст Олександр Радуцький (всім ветеранам були вручені пакунки з пам’ятними подарунками від Черкаського ОК СПУ та традиційні для такої події квіти - гвоздики), голова Ради Черкаської міської організації ветеранів України Іван Губський. Заступник голови Ради ветеранів міста Петро Красовський в своєму вітанні зазначив особливу, - і таку важку для них, в порівнянні з чоловіками, - роль жінок в партизанському русі. Адже війна – не жіноча справа, але вони, берегині роду людського, берегли в міру своїх сил його і тоді – цього разу зі зброєю в руках.
Спогадами ветерани ділилися, не стримуючи емоцій. Василь Верещагін, полковник у відставці, колишній підривник, який висадив у повітря 9 фашистських ешелонів за два роки війни, розповів про діяльність партизан на території Росії, Литви та Білорусії, і навіть прочитав напам’ять поему, присвячену цим подіям. Присутні бійці слухали її, затамувавши подих. Адже це – історія Перемоги, їх особиста історія, сповнена кров’ю, жахом війни, смертю бойових побратимів та родичів. Таке не забувається.
Спогадами також поділився й Василь Озеран, який разом з дружиною, Марією Григорівною, воював в партизанському загоні під керівництвом Г.К. Іваненко, де комісаром був С.Н. Пальоха, в Мошенських лісах. А Тамара Горб, донька командира партизанського загону ім. Сталіна П.А. Дубового, розповіла про діяльність партизан-холодноярців.
До речі, від імені партизан-холодноярців та російських партизан виступив нині мешканець міста Самара, також боєць холодноярського загону ім. Сталіна Костянтин Онищенко – колишній в’язень 6 фашистських концтаборів, полковий розвідник, полковник у відставці. Попри всі негаразди між керівництвами наших країн, попри всі інші труднощі він все-таки зміг, як це було не важко, приїхати з Росії, з далекої Самари на цю зустріч. Адже вони, партизани-холодноярці, колись поклялися, що попри всі обставини, кожного року, 22 вересня, будуть покладати квіти до пам’ятника загиблим бойовим товаришам. З майже півторатисячного загону їх, що приїхали на цю зустріч, лишилося всього четверо. І колись до пам’ятника з квітами в руках прийде лише один – останній зі славетного партизанського загону ім. Сталіна в Холодному Яру...
Розповідав про участь в боях на білоруській землі й черкащанин Федір Конончик, спогадами поділився й Яків Надточій – також, як і Василь Озеран, із загону Г.К. Іваненка.
Слід зазначити, що цього разу міська влада не виявилася байдужою і разом з міською Радою ветеранів допомогла колишнім партизанам організувати зустріч, яка зігріла їх понівечені війною та сьогоденням душі. Адже їх залишилося так мало. Всі вони були практично дітьми, які без будь-яких воєнкоматів та примусів йшли мститися ворогу в міру своїх сил. Тепер це сивочолі люди, які зберегли в своїй пам’яті буремні бойові роки. Коли вони згадують ті часи, їх очі починають по-молодому блищати, в старечих голосах знову починають бриніти сталеві нотки – і ось знову перед нами стоять грізні народні месники, яких більш, ніж регулярних військових загонів, боялися ненависні окупанти. Справжні переможці, завдяки яким земля горіла під ногами чужинців. Нескорені. Незрадливі, вірні своїм клятвам сини й доньки Вітчизни. Ось у кого нам треба вчитися бути справжніми людьми.
Онук бійця-піхотинця
Радянської Армії 1941-45 р.р.
Василя Музиченка
Руслан РУДУКАН
Газета

Політичний гумор
Наступающий Новый Год – Год Свиньи. Мы спросили у Олега Ляшко:
- Каким будет 2019 год для депутатов?

Олег Валериевич, сделав неприличное лицо, загадочно хрюкнул и сказал:
- Запомните, в каком блюде вы проснулись на новогоднем корпоративе, так тому и быть!
1. В "Оливье" - значит, год пройдёт спокойно и традиционно.
2. В "Мимозе" - год обещает новые знакомства (скорее всего, после президентских выборов).
3. В "Селёдке под шубой" - год не предвещает ничего хорошего - вы не попадёте в новый парламент.
4. В салате с крабовыми палочками - вас ожидает бурный курортный роман.
5. В "Цезаре с курицей" - изберут депутатом ещё раз.
6. В "Цезаре с креветками" - выиграете много денег.
7. В солёных грибах или огурчиках - вас весь год будут мариновать в НАБУ за ложные сведения в Е-декларации.
8. В горячих закусках - вы крепкий чувак, как всегда наобещаете, наврете и выкрутитесь!
9. Если вы промахнулись и никуда мордой не попали - год будет нетрадиционным и непредсказуемым.

Вітання
Новорічне свято мимоволі викликає у кожного підсвідому потребу підбити підсумок минаючого року і, хоч в загальних рисах, означити сподівання на рік прийдешній. Оскільки для більшості наших читачів рік, що минає, багато радості не приніс, проведемо його з добром, дякуючи хоч за те, що він прожитий, уже став нашим.
А наступний рік особливий, рік сподівань, випробувань і… зрушень. Надіюсь, позитивних зрушень.
Бажаю нашій країні і кожному з вас миру і благополуччя. Нехай під час політичних кампаній наші співвітчизники згадають, що вони громадяни, відповідальні за все, що є і що буде в сім'ї, громаді, краї і країні. Станеться так, і відкриється перспектива для всіх.
І рік Свині нікому не підсуне свиню.
Олександр Мороз
Супутник чесного життя © 2008. Всi права захищено. Сайт розроблено в Finesse