Понеділок, 14 Жовтня 2019,
СПУ на Черкащині

Фотофакт

Календар
«Жовтень» «2019»
ПнВтСрЧтПтСбВс
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   

Анонс
(00.00.0000, 00:00 - 00:00)


Загружаем курсы валют от minfin.com.ua


Загружаем курсы валют от minfin.com.ua









счетчик посещений

(25.09.2019)
ЧОМУ САМЕ ТЕПЕР В УКРАЇНІ ВАЖЛИВО МАТИ НАРОДОВЛАДДЯ?

Щоб нас майбутній Марко Поло
Немов тубільців не відкрив
В. Черепков



У безлічі проблем, виразних в сучасній Україні, є одне спільне джерело – сутність людей, наших співгромадян. Оцінку цієї сутності можна зустріти в різних висловлюваннях, залежно від того, хто, коли і чому вдається до оцінок. Тут і неймовірна працьовитість, і взаємодопомога, і самовідданість та патріотизм, і особливий український характер (з реклами пива та горілки), і, одночасно, «моя хата скраю», і заздрісність до сусіда, «в якого тин вищий», і легковірність, і прислужництво, і розхлябаність та злодійкуватість, і байдужість до суспільних справ з готовністю звинуватити будь-кого в своїх негараздах.




Не варто, однак, впадати в екстаз чи відчай від усвідомлення таких характеристик. Вони властиві майже однаково усім народам, їх окремим представникам. Різниця лише в тому, як організоване їх співжиття, наскільки в суспільних відносинах задіяні відповідні якості людей (людини). Система співжиття – власне найважливіша ознака держави. І те, що кращі властивості наших громадян в нашій же країні не реалізуються, характеризує якість держави. Будьмо відвертими, вона – нікудишня.
Можна при тому зважати на тривалу бездержавність народу чи, інтелігентно висловлюючись, на патерналістське ставлення до держави, сподіваючись, що вона справді «дасть», «гарантуватиме», «забезпечить», «захистить» відносячи таке благодійництво до міністра, депутата, президента (князя, царя, генерального секретаря). Інколи такі сподівання не безпідставні, особливо якщо влада належить порядній людині, котра дбає про всіх. Приклад – ситуація в Білорусі. Але чомусь у більшості країн, особливо з молодою державністю, до вищого керівництва потрапляють ті, в кого скоріше розвиваються грані характеру, котрі раніше стримувалися обставинами суспільного життя, а тепер, звільнені від цих обставин, розцвіли чортополохом: жадоба влади, наживи, впевненість у безкарності, пиха та зарозумілість. Такий правитель підбирає собі угодовців з подібними рисами. Тоді – лихо країні і людям. «І нема тому ради», – висловлюються галичани.
А рада є. Для використання кращих якостей людей потрібно створити такі умови їх співжиття, щоб на ці якості був суспільний попит. Щоб у людей була потреба ефективно трудитись, учитись, спільно дбати про престиж держави, їхньої (!) держави. Щоб красти, заздрити, шукати промахи в діях влади… було непристойно. Останнє, до речі, можливе лише тоді, коли влада належатиме людям. Належатиме безпосередньо, а не лиш як джерелу, котре пробивається на коротку мить раз в 4-5 років, на виборах.
Мова йде про реальне народовладдя. Таке визначення використовується уже багато десятків і сотень років для пояснення його змісту і створення відповідних умов. Діапазон розуміння цього вислову надзвичайно широкий – від утопій про «країну Сонця» до «віче» княжої доби, козацьку раду та «коло», волю громад, цінностей анархізму (за Кропоткіним чи Махно), владу Рад під контролем партії або держадміністрацій. Здебільше в тому є імітація народовладдя. Щоб воно стало справжнім, треба владу людей (громад, народу) забезпечити реальною власністю. Влада без власності мало чого варта при будь-якій ситуації, але народовладдя можливе лише при наявності власності у людей. І тоді лише демократія стає не символом, не декорацією, а змістом суспільних відносин.
Чому саме тепер в Україні важливо мати народовладдя? Яким чином його можна запровадити? Чий досвід був би нам корисним?
Практика років незалежності свідчить, що фактичне відсторонення народу від влади, її привласнення купкою «еліти» уже привело мало не до знищення країни, до втрати нею всіх ознак суверенності: політичних, економічних, військових, енергетичних, духовних… Україна втратила всі попередні позиції в Європі і світі, займає останні місця в оцінках якості життя людей через неймовірне безробіття, безбожні ціни і тарифи, руйнацію соціальної сфери, систем освіти і охорони здоров’я. Вона радше стала географічним символом, вразливою від сусідів територією, а не державою. Стала місцем, де казково збагачуються десяток «сімей», де лише формально проголошені права і свободи людей, де майже всі суспільні взаємини побудовані на корупції, хабарах, брехні і лукавстві. Де проста людина нічого не варта, вона зневажена, упосліджена в усіх своїх правах.
Умисно не називаю прізвищ, не приводжу конкретних аргументів. Це може зробити кожен. Усі можуть. Але, умовно, усі винні в тому, що є. Це наслідок згаданих раніше рис, зокрема байдужості і легковірності, які дозволили пройдисвітам сплюндрувати найбільш придатну для процвітання країну.Що і як робити, мені та моїм політичним однодумцям – соціалістам доводилося висловлюватися сотні разів на зустрічах в різних куточках України, на телепередачах, в газетах і радіо.
При безпосередньому спілкуванні ніхто жодного разу не заперечив проти очевидного. Але, коли справа доходила до політичного рішення кожним під час виборів, спрацьовувало хитреньке: «всі вони там однакові», «а той (та) гарно говорить, видно добра людина», «проголосую, бо так сказало місцеве «начальство», «бо взяв же гроші (гречку)»… Приблизно така використовується мотивація. Вона підкріплюється злиденністю, залежністю від місцевих підпанків, зневірою від порожніх обіцянок попередників. А ще – чим далі, тим більше – втратою відповідальності за свою позицію перед суспільством, громадою, земляками. Відповідальність як риса характеру формується і зміцнюється участю в суспільній справі: на виробництві, в навчанні, в політичній чи громадській діяльності. Коли ж виробництво знищене, навчанням полегшується спроба втекти від нашої дійсності за кордон, політичні і громадські організації частіше штучні, створені формально тими чи іншими бізнесменами як їхня сторожа…, відповідальністю можна знехтувати. Сама для себе людина легко знайде для того виправдання.
Поєднання інтересів на основі власності найбільш придатне для виховання відповідальності. Тим більше, якщо йдеться про спільну власність, вона впливає на розвиток почуття причетності кожного до громадських справ. Цією умовою найбільше користуються успішні країни в Європі і світі. Вони тому і успішні, там є не просто населення, електорат, а народи, не просто люди, а громадяни.
13-та та 14-та статті чинної Конституції визначають право власності на землю та інші природні ресурси саме українського народу, усіх його представників. Практика, однак, і законодавчий супровід її не забезпечують реалізацію цього права, саме через відстороненість народу від влади. Цю невідповідність Конституції потрібно виправити змінами і уточненнями до деяких її норм, а також низкою законодавчих рішень. В сукупності це означає зміну системи влади та управління.
Серцевиною таких змін є справжнє, а не формальне (як нині) самоврядування, яке можливе при обов’язкових умовах:
• ліквідації адміністративної «вертикалі»;
• наданні самоврядним структурам можливостей розпоряджатися власністю та самостійно формувати місцеві бюджети;
• гарантованому праві вирішувати місцеві і загальні проблеми шляхом референдумів, зборів, консультацій, участю в законотворенні.
(Останнє може видаватись нездійсненим, для «еліти» – небажаним, напевне тому в нас не згадується про, наприклад, досвід Ісландії, де менше десяти років тому весь народ брав участь у розробці (!) і ухваленні Конституції, справді народної Конституції. Наслідки того зрушення вже сьогодні видні у всебічному розвитку свободолюбивої країни, в гідності її співгромадян.)
Згадані умови враховані в проекті змін до Конституції, над якими впродовж року працювали близько сотні членів Конституційної Асамблеї – кращих спеціалістів в галузі держави і права. Підготований ними проект обнародуваний майже 6 років тому, але замовчаний, «не помічений» владою Порошенка і Ко, котра свої зусилля спрямувала на продовження намірів Ющенка та інших «попередників» – передати управління всим і вся в Україні зарубіжним ляльководам, власне, з вигодою для себе продати Україну.
Теперішні нові очільники України одержали важкий спадок. Найтяжче в ньому – не війна, розруха, безробіття, бідність. Найтяжче – повна залежність від зовнішнього управління, котра проникла в усі сфери і ланки суспільного життя: економіку, банківську сферу, транспорт, оборону, охорону здоров’я, енергетику – повсюдно. У нас нічого, власне, не залишилось від самостійності для дій влади, окрім хіба що можливості спекулювати на мові, вірі, патріотизмі, історії давній і не дуже. В усьому іншому треба виконувати волю відомих «покровителів», окремі представники яких навіть увіковічнюються перейменуваннями в столиці при рабському прислужуванні лизоблюдів у столичній владі. Наміри ж «покровителів» не проукраїнські. Їм потрібна наша територія та обслуговування їхніх інтересів місцевими аборигенами.
Якщо нові обранці, включно з Президентом, мають намір поволі вибиратися із залежності (а це буде складно), вони мусять попросити допомоги у народу, передавши йому насправді важливу частину влади. Розпочати для того слід з ухвалення законів про Всеукраїнський і місцеві референдуми. Їх прийняття, передбачене Конституцією, блокувалося усіма президентами. Через відсутність законів (зокрема законів, бо є конкретні, персональні винуватці) допущена анексія Криму та трагедія Донбасу, поширюються зрадницькі пропозиції щодо перетворення землі в товар, продовжується антиконституційне втаємничення інформації про природу «Роттердама +» та інші злочинні оборудки. Нова влада, наприклад, ще не оцінила халепу, яку підготували ті, хто до останнього чіпляються за крісла. Стосується це енергетики. Невігласи в урядових і відомчих структурах забрали «серце» відомства – Укренерго, віддавши його Мінфіну, уряд байдужий до того, що запаси вугілля для теплових станцій у 10-12 разів менше потреби, мазуту немає, а вода на гідростанціях «спрацьовується», ніби взимку її запаси дозволять не допустити енергетичної катастрофи. Ця ситуація також втаємничується (хоч може владці і не розуміють предмет свого управління – такий, бачте, рівень професіоналізму).
Всеукраїнський референдум дозволить схвалити нову редакцію чинної Конституції, обговоривши перед тим всі її ключові відмінності в кожній громаді, зібравши в проекті раціональні уточнення від людей. В цьому та іншому випадку референдум захищає і Президента, забезпечуючи йому впевненість, стійкість, особливо в питаннях неоднозначного змісту. Передача конкретної влади безпосередньо народу не ослаблює, а зміцнює владну систему взагалі, дає їй необхідний фундамент, цементуючою частиною якого є власність. Ось чому під юрисдикцію громад обов’язково повинні перейти не тільки об’єкти, розміщені в межах населених пунктів, а все, що є природним багатством на довколишній території. Вся територія країни не повинна мати «юридичних пустот», юрисдикція однієї громади може обмежуватися лише юрисдикцією іншої громади, а все, на що вона розповсюджується, має стати джерелом наповнення місцевих бюджетів: господарська діяльність, розробка родовищ, рента і т.д. Бюджетна система повинна формуватись «знизу – догори», субвенції треба застосовувати лише для вирівнювання бюджетного забезпечення громадян в різних територіях.
При справжньому самоврядуванні і буквальному дотриманні Конституції, при формуванні представницьких органів влади легше здолається корупція. З нею не треба буде боротися, вона втратить корені живлення, а певні метастази її доведеться знищити, що є завданням центральних інститутів влади.
Згадане має стати предметом невідкладних законів про місцеве самоврядування, про бюджетну систему, про оподаткування, про порядок обчислення та використання рентних платежів, про земельну ренту. Ухваленню підлягає також концепція самоврядування і місцевої державної влади в Україні, яка, зокрема, робить прозорою схему повноважень і залежностей усіх ланок влади, починаючи від громади до президента і парламенту. Концепція підготована, якщо центральна влада розуміє її потребу, можна проектом скористатися, як і можливістю на громадських засадах консультуватися зі спеціалістами, котрі розуміються на проблемах, що стали клопотом для нової влади. Поки-що пропозиції подібного роду представниками нової влади ігноруються. Виникає підозра щодо переживання декого з оточення Президента щодо того, «аби корона не впала». Не варто остерігатись. Корона не впаде, тим паче, вона – тимчасовий, перехідний приз. Постійною є потреба – збереження і розвиток держави. Вона – потреба – не сумірна ні з якими іншими величинами. Інакше може статись (така небезпека є), що «корона» – реквізит, а скористатись ним ніде, бо держава втрачена.
В цьому сенсі найбільше тривогу викликають заяви нових владців про ринок землі. Обґрунтування цього ринку просто безглузде. Ніби продаж землі сільгосппризначення забезпечує щорічне зростання ВВП на 1-3%, «щонайменше – висловився один фахівець з Київської школи економіки, – на 0,5%». Люди, ви з глузду з’їхали? – хотілося б запитати таких «фахівців». Хіба можна порівнювати позитивні тимчасові результати, обраховані в мало що вартих папірцях, з основою державності, котра таким чином руйнується?» І намір цей не стосується виробництва сільськогосподарської продукції, а тільки одномоментної наживи від продажу землі. Адже в уряді і тепер бахваляться небувалими зборами врожаїв. Ніхто, правда, не згадує, якою ціною вони здобуваються. Земля виснажується, врожаї кукурудзи, соняшника та інших монокультур забезпечуються винятково хімією. Від того страждають і земля, і люди. В Житомирській області, наприклад, в половині колодязів вода не придатна до вживання, нітрати перевищують допустимий вміст більше, як у 10 разів. (Супіщана земля легко пропускає хімічні матеріали до водного горизонту.) А природоохоронна служба? – запитує наївний. Служба на «прикормі» у латифундистів. Хто заперечує, нехай приведе приклади покарання за отруєння школярів у Івано-Франківській області, знищення бджіл на Тернопільщині, масову загибель риби на Подніпров’ї, за знищення земель в ході бурштинної лихоманки. І все це – результат ставлення до землі як до чужого ресурсу.
Почуття господаря з’являється у людей (громади, держави) тоді, коли земля як засіб виробництва стабільно збагачує усіх, хто на ній проживає. Проаналізуйте врешті світові тенденції щодо консолідації сільськогосподарських земель, переведення їх у державну власність, використайте досвід Ізраїлю, США, Британії, Голландії. Розберіться з системою земельних відносин в країнах, де в їх основі завжди була приватна власність. Як там будуються відносини: держава – фермер? Чи нам мало власного досвіду з «прихватизацією» в інших секторах виробництва?
Врешті, якщо реформаторам так допікає потреба земельного ринку, скористайтесь проектом законів «Про право оренди землі як предмету застави» та «Про державний земельний банк». Ці проекти ми з В.Цушко направили парламенту чотири роки тому, але там здебільше переймалися законами, які сіяли ворожнечу між громадянами, або тими законами, котрі нав’язувалися оточенням попереднього Президента. Згадані ж тут проекти знімають пустопорожню дискусію про ринкові земельні стосунки, коли закони будуть запроваджені, ринкові правила стосуватимуться і землі, але вона гарантовано залишиться власністю держави та українського народу. Так, як передбачено в Конституції, на якій складали присягу п’ять з шести президентів.
Введення законів про самоврядність, бюджет та інші, застосування референдумів та інших форм прямої демократії перетворюватиме людей в громадян, бо кожного разу, голосуючий усвідомлюватиме, що його політичне рішення впливає на якість власного життя безпосередньо. В ньому міцнітиме почуття відповідальності за все, що є в державі. Поступово, змінюючи суспільні відносини, змінюватиметься людина. Тільки таким чином можна виправити багатолітній спадок, котрий не дає розвиватися державі, загрожує її існуванню.
Олександр МОРОЗ
Газета

Політичний гумор
Наступающий Новый Год – Год Свиньи. Мы спросили у Олега Ляшко:
- Каким будет 2019 год для депутатов?

Олег Валериевич, сделав неприличное лицо, загадочно хрюкнул и сказал:
- Запомните, в каком блюде вы проснулись на новогоднем корпоративе, так тому и быть!
1. В "Оливье" - значит, год пройдёт спокойно и традиционно.
2. В "Мимозе" - год обещает новые знакомства (скорее всего, после президентских выборов).
3. В "Селёдке под шубой" - год не предвещает ничего хорошего - вы не попадёте в новый парламент.
4. В салате с крабовыми палочками - вас ожидает бурный курортный роман.
5. В "Цезаре с курицей" - изберут депутатом ещё раз.
6. В "Цезаре с креветками" - выиграете много денег.
7. В солёных грибах или огурчиках - вас весь год будут мариновать в НАБУ за ложные сведения в Е-декларации.
8. В горячих закусках - вы крепкий чувак, как всегда наобещаете, наврете и выкрутитесь!
9. Если вы промахнулись и никуда мордой не попали - год будет нетрадиционным и непредсказуемым.

Вітання
Разом з народами Європи і світу ми відзначаємо 8 травня як День примирення, а 9 травня як День Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Ми зберігаємо почуття вдячності і шани живим учасникам боротьби проти фашизму – воїнам багатонаціональних збройних сил Союзу РСР, підпільникам і партизанам, усім, хто жертвував найдорожчим в ім'я свободи і своєї Батьківщини. З вдячністю згадуємо трудівників тилу, – уособленням самовідданості народу, що піднявся на захист своєї гідності і права вільно жити. Схиляємо голови перед пам’яттю полеглих у страшній війні, перед мільйонами жертв, що усіяли нашу багатостраждальну землю і землі країн Європи. Цей День викликає потребу задуматися кожному про цінність життя як вищий дарунок долі. Про мир як найбільше благо, до забезпечення якого в нинішній Україні не можна шкодувати зусиль кожного.
ЗІ СВЯТОМ ВАС!

Політвиконком Соціалістичної партії Олександра Мороза

Супутник чесного життя © 2008. Всi права захищено. Сайт розроблено в Finesse