Субота, 21 Липня 2018,
СПУ на Черкащині

Фотофакт

Календар
«Липень» «2018»
ПнВтСрЧтПтСбВс
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     

Анонс
(00.00.0000, 00:00 - 00:00)


Загружаем курсы валют от minfin.com.ua


Загружаем курсы валют от minfin.com.ua









счетчик посещений

(04.07.2018)

Що собою представляє Соціалістична партія


Одна із найстаріших в незалежній країні Соціалістична партія України створена в 1991 році. Установчий з’їзд її відбувся 26 жовтня того року. Заклик до створення партії пролунав з трибуни парламенту після незаконної заборони Компартії України і фактичної неготовності тодішніх керівників комуністів захищати право партії на свою діяльність, захищати честь більше трьох мільйонів активних представників суспільства.

Від оголошення ініціативи про створення партії до Установчого з’їзду пройшло місяць часу, але за цей період в усіх областях і АРК були створені групи активістів, на з’їзд прибули їх повноважні делегати. З’їзд визначився з назвою партії, її програмною заявою, обрав керівні органи, зробив кілька політичних заяв, в т.ч. про підтримку оголошеним референдумом Акту про незалежність України (власне, таке офіційне рішення на той час ухвалила чи не єдина в Україні партія).
Через два тижні після з’їзду партія одержала документ про реєстрацію, розгорнувши надзвичайно активну організаційну роботу, якою найбільше займався (як і всі інші – на громадських засадах) перший заступник Голови партії Віль Миколайович Ромащенко. Його квартира і стала першою юридичною адресою СПУ.
До кінця 1991 року в партію об’єдналися більше 90 тис. членів, здебільше колишніх комуністів, яким близькою була головна мета «партії нового типу» (так було заявлено на Установчому з’їзді) – побудова суспільства соціальної справедливості. Організаційний штаб партії розмістився в маленькому кабінетику Голови партії О.Мороза – на той час секретаря парламентської комісії з питань АПК, при сприянні голови комісії, унікального аграрника Анатолія Чепурного. Біля телефону, що безперервно дзвонив з ранку до ночі, по черзі знаходились три інтелігентні пенсіонерки: Ірина Павлівна, Валентина Миколаївна, Олена Іванівна. Вони декілька років, без копійки оплати, вели роботу, котрою в попередні часи (або в інших партіях) займалися до десятка штатних працівників.
В штабі йшла підготовка програми партії, її положення піддавалися принциповій дискусії, де провідну роль відігравав професор В.Кизима. Готувався випуск партійної газети і, головним чином, завдяки зусиллям А.Мартинюка, в квітні 1992 року вийшов перший номер «Товариша».
Після Установчого з’їзду пройшли конференції партії в усіх областях і районах. Там виявили себе активісти, що тривалий час задавали тон в діяльності партії: О.Малиновський з Черкас, М.Пилипенко з Житомира, С.Кияшко та О.Рибаков з Донецька, М.Садовий з Кіровограда, В.Берізка з Дніпропетровська, Є.Таліпов зі Львова, Л.Додонова з Чернівець, В.Зіненко з Рівного, І.Чиж та Й.Вінський з Хмельницького, О.Ющик, І.Мусієнко, Н.Покотило, Н.Вітренко з Києва, В.Стаховський з Полтавщини, Л.Стахорська з Волині, М.Степанов з Луганська, В.Безсмертний з Вінничини…
Це були люди, що самостійно зробили вибір, їх ніхто не «набирав». По-різному склалася їхня життєва і політична доля. Дехто, сподіваючись на швидкий успіх, розчарувався, шукав місце в інших партіях, декому в партійній діяльності вбачалась кар’єрна стежка, декого використала влада для боротьби з партією, що оголосила себе опозиційною. Не варто давати їм оцінки, кожен діяв у межах власного розуміння суті партійності, в міру своєї совісті. Важливо, що жоден з активістів у час становлення і розвитку партії не висував претензій щодо громадських засад своєї діяльності, бо всі робили на ентузіазмі, «сиріч дурно» (вислів Т.Шевченка).
СПУ послідовно добивалась скасування незаконної постанови про заборону Компартії, і коли в 1993 році це сталося, добра половина нашого складу перейшла до комуністів. Ми вітали цей процес, сподіваючись на співпрацю і посилення впливу лівої ідеології. Практика була дещо іншою, але до кінця 90-х в СПУ було близько 300 тис. членів (21 тис. депутатів місцевих рад), в рядах партії зосталось менше 10% колишніх комуністів. Іншими словами, партія сформувала власне лице, підставою для того була її конструктивна опозиційність, парламентська діяльність (і діяльність в місцевих радах), активність у боротьбі за демократію і права людини, роль у розробці і схваленні Конституції, Земельного Кодексу, в забороні продажу землі, соціального законодавства (щодо збереження освіти і охорони здоров’я, захисту прав ветеранів і дітей війни, чорнобильців, інвалідів, недопущення збільшення пенсійного віку…). Сьогодні наші гасла повторюють (а позицію імітують) різні політичні групи, тим самим підтверджуючи важливість нашої ідеології, її відповідність сподіванням і потребам народу.
Саме соціалісти підняли хвилю протесту проти сваволі влади, об’єднавши різні політичні і громадські течії в акціях «Україна без Кучми», «Повстань, Україно!». Згодом ці акції переросли в перший Майдан, що допомогло відобразити в тексті Конституції початок зміни системи влади, основи європейської моделі управління, – мета партії впродовж всього часу її існування.
В наскрізь корумпованому суспільстві, де слова «бізнес», «влада» і «кримінал» стають майже синонімами, будь-якій політичній силі не уникнути випробувань (чи спокуси) грішми. В партійну сферу і парламентське життя гроші (як впливовий фактор) проникли з появою на горизонті партій «Громада» і «Батьківщина», згодом Партії Регіонів і всього того, що передувало створенню цього політичного суб’єкта (тут заслуги М.Азарова, П.Порошенка, В.Януковича та інш. не можна применшувати).
Не уникла випробувань і СПУ, її центральне та регіональне керівництво. Поява в структурах, найперше Політради, людей з бізнесу (М.Рудьковський, П.Устенко…) неминуче позначилось на атмосфері в ланках управління, на рівні взаємної довіри. Мало також значення те, що в керівному активі з’явилися люди, котрі спробували міністерського чи губернаторського «хліба» і втрата його – «хліба» – спонукала їх шукати вин-них у втраті посад (власне, дивного в тому нічого немає, – влада, вплив, амбіції, тимчасові невдачі тощо створюють своєрідне середовище напруги, вихід із якого не завжди простий).
На ускладнення ситуації подіяла ще загалом невдала спроба протидіяти зрадництву В.Ющенка створенням у 2006 році коаліції разом з ПР і комуністами. Це цілком моя ініціатива і моя, очевидно, помилка. Можливо краще було відійти вбік, дозволивши створити заплановану бізнесову коаліцію з Партії регіонів і Нашої України, зменшивши шквал брехні на соціалістів (хоч це припущення, можливості для шельмування у влади різноманітні і необмежені).
У 2007 році під час дострокових виборів зусиллями адмінресурсу СПУ не пропустили в парламент («не вистачило» 22 тис. голосів, хоч лише в Одеській області з протоколів зникло більше 30 тис. голосів на нашу підтримку). Партія стала позапарламентською, втратився найефективніший зв’язок з громадянством – головна трибуна в Україні. В керівному органі партії розпочалася боротьба за «оновлення», котра по-суті означала боротьбу «за булаву». Долучився до того ще намір влади підпорядкувати собі впливовий політичний бренд – СПУ. «Аргументи» згаданих раніше бізнесменів у Політраді, не передбачені партійним статутом, але вони вплинули на деяких активістів та привели до плачевних наслідків, згодом – до спроби П.Устенка продати бренд нинішньому владному угрупуванню. Наскільки торги вдалися, поки-що невідомо, але підозріло швидко, без елементарних обов’язкових процедур (конференції, обрання делегатів тощо) Мінюст зареєстрував СПУ на чолі з керівником, що обіцяє «прийти і навести порядок».
Тим часом з надуманих причин Мінюст вже кілька років відмовляє в реєстрації партії на чолі з М.Садовим. Безглуздість претензій в цьому разі доведена Вищим адміністративним судом, який зобов’язав Мінюст зареєструвати СПУ на чолі з її керівником. В Мінюсті не виявилось юристів, котрі знають як виконати рішення суду.
В «демократичній і правовій» Україні таке можливе.
Розуміючи потребу усунути несправедливість, керівництво СПУ звернулось за підтримкою до активного народного депутата С.Капліна. Схоже, однак, на практиці склався неприємний наслідок від поспіху: пройшло своєрідне об’єднання незареєстрованої СПУ з партією, яку очолював С.Каплін, але в результаті він очолює партію СПУ (без реєстрації останньої, отже, без повноважень юридичної особи і без можливості брати участь у виборах). Гадаю, ситуація на руку владі, хоч їй – владі – це навряд чи допоможе.
Спроба зберегти ідеологію соціальної справедливості втілена декілька років тому В.Цушком (раніше Першим секретарем СПУ) та іншими небайдужими людьми. Ними утворена партія «Соціалісти». Скоро, однак, виявилося, що засади справедливості в керівній ланці партії розуміють дуже по-різному. В.Цушко, Ф.Влад та інші однодумці не стали конфліктувати, зібрали своїх прихильників у партії «За правду і справедливість», запропонувавши О.Морозу (за підсумком двох соціологічних опитувань) очолити партію. Щоб припинити спекуляції довкола зрозумілого і авторитетного у світі бренду, полегшити ідентифікацію партії серед більше 350 партій, з’їзд перейменував партію. Такою вона і зареєстрована: «Соціалістична партія Олександра Мороза».
Вплив партії в суспільстві найперше забезпечується її можливостями в засобах масової інформації. Окрім газети «За правду і справедливість» та партійного сайту інші можливості у нас обмежені. Епізодичні появи партійців на екранах каналів (де ще є свобода слова) недостатні для забезпечення присутності партії в політичному просторі та в уявленні звичайного українця. Щоб подолати дефіцит присутності, потрібні гроші, а наша партія – не політичне оздоблення бізнесу. Тому розраховуємо на дві обставини: людям потрібна правда (про причини їхнього стану, війну, безробіття, міграцію, корупцію…); люди мають довіряти тим, хто несе інформацію, себто активісти партії повинні бути авторитетними для інших.
Такі активісти в партії є повсюдно. Через брак коштів ми створили лише своєрідний каркас партії в усіх областях і районах («кадрову дивізію», користуючись лексиконом радянських часів). «Дивізію» можна швидко розвернути до штатної чисельності в певний період. Такий період настає з початком чергової політичної кампанії, – виборів.
Міжнародні контакти партії стосуються найперше питань безпеки і миру на континенті, війни на Донбасі, необхідності скликання конференції «Хельсінкі – 2». На прохання депутатів Європарламенту перекладена англійською книга О.Мороза «До булави треба голови». Активну міжнародну діяльність здійснює молодіжна організація партії СМС (Спілка молодих соціалістів, голова – В.Романченко), вона – повноправний член світової організації IUSY, заступник голови СМС Є.Лук’янченко входить в керівну структуру IUSY. Тиждень тому конференція міжнародної організації відбулася в Києві.
Соціалістична партія безумовно буде суб’єктом виборів. Їх підготовка, підбір кандидатів – принципово важлива справа. Нею займаємось. Своє бачення підбору кандидатів ми висловлювали не раз. Йдеться про переважно людей віком до 50 років з доброю фаховою сучасною підготовкою, досвідом роботи в нинішніх екстремальних умовах, вмінням контактувати з іншими, з постійним проживанням в межах відповідного виборчого округу. Такі люди у нас є. Де не вистачатиме, приймемо до списку не членів партії, так, як дозволено законом.
Ясно, що кандидати повинні бути справжніми, не «декоративними» патріотами, вірними ідеї перетворення України в соціально справедливу державу. Підбираємо однодумців, що не згодні з політикою влади, котра свідомо, за зовнішньою вказівкою, знищує країну, звільняє територію для нових господарів – власників землі та інших багатств України. Ще раз повторю: для нас менше значить приналежність ймовірного кандидата до якоїсь партії чи громадського або політичного угрупування. Нинішній період – час істини. Потрібно врятувати Україну. Саме тому розраховуємо на порозуміння з іншими партіями, не вступаючи з ними в конкуренцію, не переманюючи їхніх членів, зокрема з лівоцентристського (соціалістичного та соціал-демократичного) спектру. Не фіксація партійного членства важлива сьогодні, важливе розуміння кандидатом небезпеки, що нависла над Україною, небезпеки, принесеної владою. Тому цю владу треба змінити, змінити систему влади, зробивши її європейською. Інших варіантів не існує, тим більше, що вже вистачає і «рятівників», готових запровадити тупикове, вкрай небезпечне управління у вигляді хунти.
Отже, йдеться про виборчий список, брендом, лицем якого буде Соціалістична партія. Партія, зі зрозумілою для людей політикою: миру, позаблоковості, збереження землі та інших ресурсів, ліквідацією корумпованої «вертикалі влади» і розвинутим самоврядуванням справді громад (а не зігнаних нинішніми маніпуляторами статистів з не об’єднаних ніякими інтересами поселень). Разом ми доб’ємося розмежування бізнесу і влади, поставимо під контроль з боку небайдужих людей, під контроль громадськості діяльність усіх ланок влади, щорічно екзаменуючи її вотумами довіри, ліквідуємо умови існування корупції, зробимо Україну парламентською (можливо, спочатку по-суті парламентсько-президентською) республікою. В цьому ж руслі розглядаємо і зміст президентської кампанії, можливо такої останньої в Україні. Сьогодні багато хто з навіть погоджених у «відділі кадрів» за океаном про те заявляє. Знаючи їхні справжні наміри і розуміючи, які завдання ставлять перед ними заокеанські куратори, не можна сподіватись на щирість їхніх заяв. Гадаю, будемо підтримувати чи представника нашої партії, чи іншого, хто насправді займеться зміною системи влади, – головною і невідкладною проблемою країни.
Детальніше про завдання і способи їх вирішення не говоримо, бо варіанти залежать навіть від змісту виборчого законодавства. Сьогодні лише відомо, що влада змін не хоче, бажаючи знову опертися на грошовий «общак», на залежних від неї (але грошовитих) мажоритарників, опертися на адмінресурс, на фальсифікації з реєстром виборців і протоколами комісій. Влада хоче вчергове скористатися пасивністю, зневірою та байдужістю громадян. Це важлива обставина. В проекті закону про вибори, який ми підтримуємо (автор О.Барабаш), обстоюється ключове конституційне право громадян – їх волевиявлення на виборах. Ми добиваємося можливості змінити українця, допомогти йому стати громадянином.
В тому сенс нашої політичної діяльності. В тому шанс врятувати країну.
З тим і йдемо до людей.
Олександр Мороз
Голова Соціалістичної партії
Газета

Політичний гумор
Последнее заседание Верховной Рады перед летним отпуском. Крик Ляшко: - Я посланник Бога! Крик Парубия: - Я никого не посылал! Выключите ему микрофон!

Вітання
ШАНОВНІ СПІВВІТЧИЗНИКИ, ЧИТАЧІ ГАЗЕТИ!

Сердечно вітаю вас з святом Першотравня! Бажаю кожному з вас здійснення сподівань на успіх, добробут і родинне щастя, на мир в Україні, на верховенство правди і справедливості в суспільному житті!

Такі вітання ми можемо слати усім порядним людям: близьким, знайомим, друзям…, розуміючи, однак, що до здійснення згаданих бажань відстань велика. Причому, вітаючи усіх, хто сприймає Першотравень святом, ми частіше не заглиблюємось до його історичних коренів. Просто поважаємо традицію відзначення солідарності людей праці, відстоювання миру між людьми і держа-вами. Саме так сприймається це свято в багатьох зарубіжних країнах, особливо очолюваних представниками соціалістичних чи соціалдемократичних партій. В нинішній Україні, не зважаючи на офіційно святковий статус 1 травня, знайдуться темні сили (і одурманені ними люди), що намагатимуться паплюжити і цей день, і тих, для кого він небуденний. Не дивуйтеся з того і не думайте, що вони «не знають, що творять». Знають! Їхня мета – розколоти суспільство, посилити настрої нетерпимості та ненависті, прикриваючись часто «патріотичними» гаслами. Прикро, що на їх боці (явно або приховано) знаходиться нинішня влада. І це теж одна з причин добиватися зміни її і в персональному втіленні, і в організації як системи. Довкола такої потреби слід гуртуватися усім, хто розуміє, – краще життя можливе лише внаслідок згуртованості небайдужих людей. Таких, як ви.

З святом, дорогі друзі і товариші!
Олександр МОРОЗ
Голова Соціалістичної партії

Супутник чесного життя © 2008. Всi права захищено. Сайт розроблено в Finesse